Дякую тобі, Боже, за всіх людей в моєму житті, а особливо за цих.

Нова звичка

А це вже входить в привичку.. 
Я не можу зрозуміти. Це ти туди приходиш, чи я до тебе йду. Не знаю, але за одну ніч можа здолати тисячі кілометрів і одружитися. Дивно це звучить. Але тим не менш так і є, хоч я не кличу тебе. Старалася майже не думати цілий день. Але ж я думаю про тебе, коли змушую себе про тебе не думати. А не думати я думаю цілий день, але не ніч. Бо вночі мною керує та, що зветься підсвідомістю. І коли цикл мого сну знову переходить в двадцятихвилинний швидкий сон, я бачу ті уривки з  мого майбутнього, що звуться снами (я читала, швидкий сон триває тільки двадцять хвилин, але може повторюватись протягом ночі). На годиннику 21:25, чекаю зустрічі.

P.S.

Навіщо знов приходиш в мої сни?
Розпалюєш  іскру ще ледь жеврілу.

Її ніхто невзмозі погасить,

Бо й досі приміряю сукню білу.

Навіщо серця знов натягуєш струну?

Щоб ніжні звуки в голові моїй лунали,

Коли пригадую твій погляд, дотик губ, 

Згадаю, як під місяцем гуляли?

Згадаю... І кидає в дрож,

Тремчу і не знаходжу собі місця.

А на дворі уже не сніг, а дощ

Заповнює ту вазу аж по вінця.

Ту вазу, саме ту,

Що кришталем блистить і чистотою сяє.

Ніхто не осквернить ту чистоту,

Її чужий ніхто не заповняє,

Не заповняв і заповнять не стане

Бо та іскра жевріть не перестане,

І не порве ніхто струну.

.............................

Вибачаюсь, що не можу вірші писати, бо не можу словами передати почуття.

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: "Снилося дурній" -
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

Гаряче какао з молоком - коли дуже дуже добре, або дуже дуже погано або прото дуже дуже...