-...

-Тоді було цілих 8 місяців.

-І ви так довго зустрічались?

-Одного разу ми  на деякий час розійшлись.

-Як це, на деякий час?

-Ну, розумієш, такі почуття  швидко не  проходять

-Які?

-Ну, це було кохання.. так, саме воно. Те саме, з першого погляду..

-А він?

-І він також про це знав, та й тепер знає. Знав мене тоді досить непогано, зважаючи на те, що таких людей, котрі знають мене справжню, хоч я й не ховалася за масками, можна було перерахувати на пальцях.. однієї руки, а таких як він – на одному пальці. 

- Хіхі

-Знаєш, коли шукаєш якусь річ, чи навіть не шукаєш, а просто знаходиш, чи вірніше сказати, він тебе знаходить.. ти відчуваєш всім своїм нутром, що ця річ, ця людина твоя і нікого більше, і ти вся належиш їй, ти навіть не належиш, ти частина його, І відчуваєш це всім своїм нутром, особливо там, зліва, де в нього було взято ребро, щоб створити тебе для нього.

-Створити?

-Так, ми створені один для одного, і він це знає. Він пише мені так, як і колись, досі називає мене Малятком. Принаймні, сподіваюсь, він не з усіма своїми колишніми так спілкувався. Він видаляє коментарі. Він перечитував наші повідомлення. Передивлювався спільні фото.. і дав маленький знак, щоб я знала, що він тут був, що він не забув.

-Звідки ти це знаєш?

-Не знаю, просто відчуваю.. Так само як він продовжує мої фрази або говорить ще навіть не початі.. так само як я знала, що він в той день змок під дощем, а потім поливав вазонки. Це щось вище, маленька, це щось вище.

-Мамо, а розкажи, як ви з познайомились

-Ти ж чула цю історія вже мільйон тисяч разів

-Ну мааам..

-А це вже інша історія, яку нам завтра тато розповість.. Спи, моє Сонечко, спи.

http://vk.com/podaruyknugu

Мяу мур Мяу

і я тебе також трохи знаю..

По моєму тілу стікала вода. А якщо б ми разом пропливли хоча б ще декілька років, міг стікати ти. У нашій Насті текла б наша кров. І роки плили б непомітно. Ми на 80% складаємось з води. А я не вірю твоєму коду. Навіщо ти обманюєш мене, себе? Адже нам разом ще довго плавати, незалежно від напрямку і сторін горизонту.

Любіть українок, як сонце, любіть!
Як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу, і в радості мить, 
Любіть у годину незгоди.
Любіть українок ввісні й наяву,
Чорнявих своїх українок!
Красу їхню вічно живу й молоду,
Їх мову і спів солов'їний!

Коли доля мене ошукала 
I зоря мого щастя зайшла, 
Ти на вади мої не зважала 
I суддею мені не була. 
Ти знегоди моєї кайдани 
Поділяла зі мною. Й любов, 
Ті чуття, і не збутні, й жадані, 
У єдиній тобі я знайшов. 

I коли посилає природа 
На прощання усмішку свою, 
Знаю - щира її нагорода, 
Бо в усмішці тебе впізнаю. 
А зітнуться в шаленім двобої 
Океанні вали й ураган, 
То лиш тим і страшний, що з тобою 
Розлучає мене океан. 

Нехай вадиться скеля надії, 
Хай уламки ідуть аж до дна,- 
Мого духу біда не здоліє, 
Своїм бранцем не зробить вона. 
Бо не дамсь на зневагу і в горі,- 
Я загибель волію скоріш. 
Не схилити мене до покори, 
Поки ти поруч мене стоїш. 

Хоч ти роду людського, а мила, 
Хоч ти й жінка, а вірна мені, 
Хоч ти й люблена - тим не зловжила, 
Хоч неславлена - чиста й в брехні. 
Хоч ганьбили мене - не зреклась ти, 
Хоч в розлуці - ми завжди разом. 

                                                        Дж. Г. Байрон

Ти мені сьогодні знову снився... Ти подзвонив, і ми говорили.. довго говорили. Ти згадав, що ми давно не чулись, але я прокинулась, і ти знову забув

Колись я думала, що не можна не любити рідних, братів, сестер, адже це родичі, а їх всіх треба любити. Потім я думала, що можна недолюблювати далеких родичів ибо вони тобі просто не подобаються, але рідних - ніколи. Тепер я виливаю душу Чужій людині, котра стала мені рідною протягом останніх декількох місяців і ненавиджу свого кровного брата. Еволюція бля!