-...

-Тоді було цілих 8 місяців.

-І ви так довго зустрічались?

-Одного разу ми  на деякий час розійшлись.

-Як це, на деякий час?

-Ну, розумієш, такі почуття  швидко не  проходять

-Які?

-Ну, це було кохання.. так, саме воно. Те саме, з першого погляду..

-А він?

-І він також про це знав, та й тепер знає. Знав мене тоді досить непогано, зважаючи на те, що таких людей, котрі знають мене справжню, хоч я й не ховалася за масками, можна було перерахувати на пальцях.. однієї руки, а таких як він – на одному пальці. 

- Хіхі

-Знаєш, коли шукаєш якусь річ, чи навіть не шукаєш, а просто знаходиш, чи вірніше сказати, він тебе знаходить.. ти відчуваєш всім своїм нутром, що ця річ, ця людина твоя і нікого більше, і ти вся належиш їй, ти навіть не належиш, ти частина його, І відчуваєш це всім своїм нутром, особливо там, зліва, де в нього було взято ребро, щоб створити тебе для нього.

-Створити?

-Так, ми створені один для одного, і він це знає. Він пише мені так, як і колись, досі називає мене Малятком. Принаймні, сподіваюсь, він не з усіма своїми колишніми так спілкувався. Він видаляє коментарі. Він перечитував наші повідомлення. Передивлювався спільні фото.. і дав маленький знак, щоб я знала, що він тут був, що він не забув.

-Звідки ти це знаєш?

-Не знаю, просто відчуваю.. Так само як він продовжує мої фрази або говорить ще навіть не початі.. так само як я знала, що він в той день змок під дощем, а потім поливав вазонки. Це щось вище, маленька, це щось вище.

-Мамо, а розкажи, як ви з познайомились

-Ти ж чула цю історія вже мільйон тисяч разів

-Ну мааам..

-А це вже інша історія, яку нам завтра тато розповість.. Спи, моє Сонечко, спи.